Історія УГТ

Товариство веде свою історію від 13 лютого 1873 року, коли в Києві з ініціативи видатних українських державних та громадських діячів, вчених, діячів культури, освіти, серед яких В.Антонович, М.Бунге, Г.Галаган, М.Драгоманов, О.Кістяківський, М.Лисенко, П.Чубинський, було утворено Південно-західний відділ Російського географічного товариства.

Першим головою Відділу було обрано Григорія Ґалаґана − юриста, землевласника, громадського діяча, засновника Колегії Павла Ґалаґана (на честь рано померлого сина), секретарем і керуючим справами Відділу − Павла Чубинського, краєзнавця, етнографа, автора слів пісні «Ще не вмерла Україна», що із здобуттям Україною незалежності стали словами її Державного гімну.

Відділ одразу розгорнув широку наукову і просвітницьку діяльність, комплексне вивчення природи та господарства України, зокрема, топографії, орографії, гідрології, ґрунтів, клімату, рослинного і тваринного світу, населення та історії поселень, шляхів сполучення, зайнявся розробленням пропозицій щодо охорони природи тощо. Досліджувались також гуманітарні питання, зокрема, стан, історія розвитку культури, літератури, освіти, мови. Було створено бібліотеку (понад 1000 примірників книг), музей (понад 3000 експонатів), видано два томи «Записок Південно-Західного відділу» (у 1873 та 1874 роках). У межах Відділу для підготовки вчителів з ініціативи М. Драгоманова було утворено Інститут географії.

Здобутки відділу, результати експедицій, досліджень, що були організовані та проведені на високому науковому рівні під керівництвом П.Чубинського, одразу одержали міжнародне визнання – у 1875 році на
виставці з нагоди ІІ-го Міжнародного географічного конгресу у Парижі їх було відзначено золотою медаллю. Відділом було налагоджено зв’язки з географічними товариствами Франції, Німеччини, Іспанії.

Активна діяльність Відділу, дослідження територіальних відмінностей мови, пісень, побуту, звичаїв етнічних українців, детальні їх описи засвідчили самобутність, суттєві відмінності українців, зокрема, від сусідніх народів, що не узгоджувалось із засадами державної політики Російської імперії. 7 липня 1876 року Цар Олександр ІІ розпорядився «Отдел Географического общества в Киеве в нынешнем его составе закрыть и чтобы не могло состояться иначе, как с моего разрешения».

В подальшому, у 1917 році, для підготовки вчителів географії з ініціативи академіка Павла Тутковського, як приватну установу, було утворено Інститут географії, що, згодом, увійшов до складу Київського інституту народної освіти, сформованого на базі Київського університету. У 1927 році академік Степан Рудницький у тодішній столиці України Харкові створив Український науково-дослідний інститут географії та картографії. У планах на той час було створення широкої мережі географічних громадських осередків по всій Україні. Після арешту і розстрілу у 1937 році С. Рудницького Інститут припинив своє існування. Науково-дослідний інститут географії було відновлено 1944 року при Київському університеті, однак, у 1952 році він знову припинив діяльність.

У повоєнний час перші відділення географічного товариства на території України було засновано у Криму та у Чернівцях у 1945 році, в Харкові − 1946, Львові − 1947 року. Українську філію Всесоюзного географічного товариства, яка об’єднала усі наявні на той час осередки об’єднань географів в Україні, офіційно було оформлено у січні 1947 року. У 1958 році Українське географічне товариство одержало статус науково-громадського об’єднання при Академії наук УРСР, його керівником обрали професора П.К. Заморія.

Із внесенням у 1963 році до Статуту Всесоюзного географічного товариства змін, якими було передбачено можливість формування республіканських географічних товариств, у 1964 році одним з перших на терені СРСР було проведено І-й з’їзд Географічного товариства УРСР, затверджено Статут, обрано керівні органи Товариства. Президентом Товариства було обрано професора О.М. Маринича. В подальшому було забезпечено періодичне проведення наступних з’їздів Товариства, публікацію результатів виконаних досліджень, реалізовано численні інші заходи.

Із здобуттям Україною незалежності, згідно з вимогами ухваленого 16 червня 1992 року Закону України «Про об’єднання громадян» в установленому порядку 17 вересня 1992 року на позачерговій Конференції Товариства, проведеній у м. Рівне, було внесено зміни до Статуту Товариства, яке одержало назву «Українське географічне товариство», здійснено державну реєстрацію Товариства як самостійної наукової громадської організації, включення його до державного Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Знаковими подіями для подальшої діяльності Товариства стали створення у 1991 році у складі Академії наук України Інституту географії, заснування у 1992 році Українського географічного журналу, підготовка та видання у 1989-1993 роках тритомної «Географічної енциклопедії України», яка стала першою багатотомною тематичною енциклопедією в Україні, а у 2001-2007 роках, на виконання Указу Президента України від 01 серпня 2001 року №574/2001 – Національного атласу України.

Представники Товариства взяли активну участь у розробленні Конституції України та змін до неї, численних законів та інших нормативно-правових, нормативних актів, державних програм, концепцій з питань організації державної влади та місцевого самоврядування, територіального устрою, державної регіональної, екологічної політики, просторового планування, у вирішенні численних інших завдань розбудови Української держави, формуванні необхідних для цього наукових засад. За найбільш видатні розробки провідних географів України відзначено Державними преміями України в галузі науки і техніки, Державними преміями в галузі архітектури, іншими державними нагородами.

На даний час зусилля Товариства спрямовано насамперед на посилення ролі географії у суспільному житті, освіті та просвіті, на підготовку кадрів, сприяння координації комплексних наукових досліджень природних, економічних, соціальних, демографічних та інших процесів, явищ, умов і ресурсів, змін клімату, стихійних лих і катастроф, розробленню за їх результатами відповідних практичних рекомендацій для забезпечення сталого розвитку України, прискорення формування інформаційного суспільства, впровадження у різних сферах географічних інформаційних систем, тематичного геоінформаційного картографування, посилення наукового обґрунтування пріоритетів та інструментів формування й реалізації державної регіональної, екологічної політики, розвитку просторового планування, заходів з оптимізації системи державного управління, місцевого самоврядування, процедур оцінки впливу на довкілля, розвитку заповідної справи, розроблення різноманітних прогнозів, підтримки розгортання географічних досліджень Антарктики, забезпечення розроблення необхідних державних стандартів, програм, підручників та посібників.

У зв’язку з агресією Російської Федерації проти України, спричиненими нею величезними руйнівними наслідками, Товариство пріоритетно спрямовуватиме свої зусилля на забезпечення активної, дієвої участі у подоланні цих наслідків, відбудови України на новому, якісно вищому рівні.

1957-1964 – ЗАМОРІЙ Петро Костьович (1906-1975), доктор геолого-мінералогічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

1964-1995 – МАРИНИЧ  Олександр Мефодійович (1920-2008), член-кореспондент Національної академії наук України, доктор географічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України

1995-2013 – ШИЩЕНКО Петро Григорович (1936 р.н.), член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, доктор географічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України

2013-2020 – ОЛІЙНИК Ярослав Богданович (1952-2020), академік Національної академії педагогічних наук України, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України